В окремих садибах вибухи вже ставалися - воно й не дивно, якщо в деяких дворах можна побачити калюжі нафти. До небезпеки тут уже звикли, і навіть діти місцевої школи знають, що їхня школа може або злетіти від вибуху в повітря, або ж провалитися під землю. Нафту тут добувають уже кілька сотень років, а з минулого століття - ще й озокерит, "гірський віск", як його ще називають. Бориславське родовище озокериту - найбільше у світі і єдине промислове в Європі. Ще з десяток літ назад його тут добували сотню тонн щороку і попит на нього в кілька разів перевищує можливості підприємства. Його розвідані запаси на площі 24 гектари під самим містом залягають товстим шаром і становлять майже 120 тисяч тонн - цих запасів вистачило б на сотні років видобутку і процвітання міста.

У будь-якій країні таке родовище було б запорукою добробуту мешканців міста і держави. У Бориславі ж озокеритова шахта глибиною 150 метрів перестала працювати ще шість років тому, і цей унікальний дар природи став для міста нещастям, якщо не прокляттям. Нині на 150-метрову глибину шахти спускаються лише рятувальники-гірники та важкохворі люди, для яких її цілющий клімат буває чи не єдиними ліками. Унікальне родовище озокериту, який необхідний не лише військовим, а й ученим, хімікам, електронникам, медикам, нині виявилося непотрібним державі. І це при тому, що озокерит на світовому рівні за ціною суміжний із золотом, тож саме бориславське родовище могло б стати реальним українським золотим запасом. Взагалі в цьому прикарпатському краї дивовижно поєдналися життєва сила і смертельна загроза - все залежить, з якого боку підступиться до них людина.

Адже ж підземні порожнини під Бориславом відділяє від підземних горизонтів шахт стебниківського комбінату "Полімінерал" тільки пару кілометрів, а об’єм стебниківських копалень на порядок більший і вимірюється десятками мільйонів кубічних метрів. Вони простяглися на сотні кілометрів на різних глибинах, від 40 до 650 метрів, і пролягли навіть під Трускавець, який розташований між Бориславом і Стебником. Ці підземні порожнини активно розмиваються водою, що реально загрожує техногенним землетрусом загальноєвропейського масштабу. Тоді спрацює принцип "доміно", будь-яка катастрофа в Стебнику може спричинити трагедію в Бориславі чи, навпаки, вони накладуться і можуть стати катаклізмом планетарним, якщо врахувати підземні порожнини сусідніх Калуша і Роздола, в яких ситуація не краща. Про можливі трагічні наслідки катастрофи з техногенним землетрусом на рудниках стебниківського "Полімінералу" за останні роки вже сказано і написано багато.

На жаль, ніяких суттєвих змін на краще. І це при тому, що Україні нині вкрай потрібні калійні та інші добрива, які виробляються на стебниківському "Полімінералі", - запаси тут практично невичерпні. А підприємство, колись найпотужніше у своїй галузі в СРСР, ось уже кілька років фактично не працює. Так само, як і озокеритова копальня в сусідньому Бориславі, ці підприємства, як і їх міста, стали товаришами по нещастю, можна сказати, заручниками нинішньої економічної політики в Україні. Мабуть, комусь дуже вигідна ситуація, коли "чим гірше - тим краще". Її інакше як економічною диверсією важко назвати. Врятувати цей край від екологічної катастрофи, а державу - від економічного колапсу можна лише знайшовши кошти для відновлення повноцінної виробничої діяльності на цих підприємствах. Це забезпечить не лише прибутки за вироблену продукцію, а й тисячі нових робочих місць, кошти для реконструкції цих підприємств, здійснення комплексу природоохоронних заходів і екологічної безпеки на них. Інакше екологічна катастрофа в цьому регіоні стане лише справою часу - його вже нині треба оголошувати зоною екологічної небезпеки. "Процес уже пішов" - тут зафіксовано десятки випадків провалів, зсувів, проривів дамб, вибухів газу.

Альбом: Стебник

Між Дрогобичем, Стебником, Трускавцем, Бориславом - лише кілька кілометрів. Села між ними фактично з’єднали ці міста в єдиний прикарпатський мегаполіс з населенням десь до 300 тисяч чоловік. Тут переплелися проблеми Стрийського водосховища і Гірнянського водогону, стебніковського "Полімінералу" і Бориславських нафтородовищ та озокеритової копальні, дрогобицьких підприємств і прилеглих сіл, всесвітньо відомих курортів Трускавець і Східниця...

У цього дрогобицького мегаполісу спільні проблеми, і розв’язувати їх, звичайно, краще спільними зусиллями. Та нині тут діють три незалежні міські ради - Дрогобич зі Стебником, Борислав зі Східницею, Трускавець (все це міста обласного підпорядкування, оточені землями Дрогобицького району).

Чи доцільно це нині? Чи не рентабельніше було б їх об’єднання в єдине місто? Можливо, тоді колишній обласний центр Дрогобич з його потужним промисловим потенціалом, об’єднавши свої зусилля з сусідніми містами, вирішив би хоч якісь з названих проблем. Та, зрештою, об’єднання міст чи навіть відновлення Дрогобицької області - це справа передусім їхніх жителів, саме їм вирішувати ці питання через опитування чи референдум. Це справа майбутнього.

Нині ж, для оперативного розв’язання проблеми надзвичайних ситуацій у регіоні доречно було б створити єдине об’єднане Дрогобицьке управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, якому були б підпорядковані відповідні служби ЦО і МНС не лише Дрогобича, а й Дрогобицького району, Борислава, Трускавця. Аналоги такого об’єднання вже є. Наприклад, аналогічне управління нашого Міністерства у Великій Ялті в Криму — воно відповідає майже за сотню кілометрів Південного Криму. Якщо офіційно існує таке поняття, як Велика Ялта, то чому б не бути і Великому Дрогобичу? Це було б на користь справі.